лїтописцїв, все таки надає думку, що віче тут не було так розвинене, як у Київщинї. Се могло залежати від різних причин: або земля жила в згодї з князем і не мала припадків до протестів та боротьби (так і по Київщинї ми не знаємо нїчого про дїяльність віча за часи декотрих популярних князїв, як Мономах і син єго Мстислав); або бракувало сили і енерґії у громади; або князї не сприяли такій участи громади й нищили її по змозї. По кожній майже землї знаходимо ми свою природжену династию, котрої земля тримаєть ся, підпирає її й противить ся претенсиям сторонних претендентів. Незадоволені яким небудь князем громадяне шукають собі більш симпатичного кандидата; боротьби чи ворожнечи з княжим інститутом ми не помічаємо. Так по Переяславщинї люде за часи боротьби Юрия з Із'яславом Мстиславовичом сприяють Юрию („Гюрги намъ князь і свой, того было намъ искати и далече“[1], беруть собі князїв з єго сїмї замісць Із'яславичів і живуть у згодї з ними. У Чернигівцїв своєю питимою династиєю був рід Сьвятослава Ярославича, земля очевидячки тримаєть ся єго й підпирає в єго боротьбі проти претенсій рода Всеволодового; тут ми маємо властиве тільки одну звістку за дїяльність віча: коли 1138. р. війско князя київського Ярополка облягло Чернигів, і князь чернигівський Всеволод хотїв уже тїкати до Половцїв, віче затримало єго й примусило покорити ся Ярополку, що-б заховати землю від руйновання; се властиве єсть така-ж контроля віча, про яку ми казали вище.[2] Подібно до того на Волинї щиро тримають ся роду Із'яславого (з Мономаховичів), а Турівцї підперають нащадків Сьвятополка Із'яславовича (київського).[3]
Оглянувши таким робом громадсько-полїтичні відносини по всїх землях українсько-руських, ми нїгде — до XIII. в. — не знаходимо в жерелах наших принципіяльної боротьби громади з князем, змагань до реформовання княжої власти, обмеження або зниження її. Щось інче бачимо ми по Галичинї, але й там змагаєть ся не громада, не віче, а бо-
