и отець нашихъ“ — „вы же не изволисте внити въ онь,“[1] и отъиде мысля си, иже (еже) Богъ поемже отмьетье створи держателю града того и въдаеть и въ руцѣ Данилу; и обънови и созда церковь прекрасну святое Богородици, и рече: „се градъ мой, преже бо прияхъ и копьемъ“[2].
Хоч у сему оповїданню лїтописи головну ролю держить наче-б сей „держатель града“, але очевидячки він той вчинок вчинив не своєю тільки волею, але мав за собою громаду. Як видно з оповідання Дрогичинцї поставили Данилу опір дуже твердий, так що він мусїв „брати копьемъ“, се-б то приступом (штурмом) місто: се не могло-б статись, коли-б то не було рухом народним, а тільки особистою інтриґою якогось галицького боярина. Противлячись Данилу так рїшуче, громада могла вповати тільки на татарську силу, безпосередне, чи посередне: що Данилову силу зовсїм знищено находом татарським.
Друге дуже цїкаве оповїданнє тієї-ж галицько-волиньскої лїтописи належить вже до інчої, південно-східної окраїни Данилової держави: взагалї, як бачимо ми, сей рух проти князівсько-дружинного устрою й земської концентрациї виявляєть ся найбільше по окраїнах, відлеглих від центрів сего устрою. Коло 1253 р., скоро пісьля коронациї Данила, „приѣхаша Татарѣ ко Бакотѣ, и приложи ся Милѣй къ нимъ“. Данило сам тодї пїшов був на Литву й післав у Бакоту сина Льва: „изъѣхавше (себ то несподївано напавши) Яша Милѣя баскака, и пруведе Левъ Милѣя отцю си, и бысть Бакота королева отца его; потомъ же сдумавъ со сыномъ и отпусти и (се-б то Милїя), а поручникъ бысть Левъ, яко вѣрну ему быти: и паки приѣхавшимъ Татарамъ и створи льсть и предасть ю паки Татаромъ Бакоту“ (Бакота — тепер село на Днїстрі, колись була головним містом т. зв. Понизя, се-б то Поднїстрянщини, південно-східної окраїни держави Галицької.[3]
Узявши се поданнє лїтописи само по собі, також можна-б думати, що тут рїч іде про якусь інтриґу галицького боярина; але порівнявши сю звістку, як і Дрогичинський епізод, із звістками про громади Бога, Тетерева й Случи, далеко правдоподібнїще буде прийняти, що й бакот-
- ↑ Сї слова можна й так і інакше розумїти, що залежить від пунктуациї; я приймаю пунктуацию, яку прийняли редактори Ипат. лїтоп. в сему й попередньому виданнях (в Полн. собр. рус. лѣтопис. т. II. с. 178) — „ви же не изволисте“ тодї виходить як відповїдь Дрогичинцїв: „а ви-ж не схотїли обороняти се місто від Татарів“, оттаке-б щось. Але можна сї слова віднести й до Данила.
- ↑ Ипат. с. 524.
- ↑ Ипат. с. 549–550; дрібнїще про сей епізод дивись у д. Молчановського с. 148 і далї.
