біля тих
Людей закованих моїх
Убогих, нищих,
Малих отих рабів нїмих“ (I. 349)
поставив слово: „не ветхеє, не древле слово розтлїннеє“, а те нове слово, що „неначе срібло куте, бите
І семикрати перелите
Огнем в горнилї (I. 350).
Те нове, кажу вдруге, слово, що
„Неначе наш Днїпро широкий
Лилось, текло
І в серце падало глибоко
І нїби тим огнем пекло“ (II. 139)
Еге! отой крепак принїс на Вкраїну таке, справді нове слово, що „люд окрадений спасе“. Тим то єго слово
„…огненно заговорило
І людям серце ростопило
І по Українї пронеслось“ (II. 171.)
Ті два села, про які іде у нас річ, Моринцї і Кирилівка. Моринцї лежать трохи що не біля самої межі Каневського повіту по дорозї з Шандерівки, а Кирилівка трохи на південь, за вісїм верств від Моринець. З початку XVIII. віку і Кирилівка і Моринцї належали до Вільшаньского „ключа“, величезних маєтностий хорунжини коронної княгинї Яблоновської. Знати, що осажено ті села давнїйше, певне ще в XVII. віку, бо відомо, що р. 1730 в Моринцях було 50 дворів посполїтих, а в Кирилівцї р. 1741 було 130 хат посполїтих з 900 людности. Ще в першій половинї XVIII віку в обох селах були церкви греко-католицкої релїгиї во імя Св. Івана Богослова[1]. Перегодом вільшанські маєтности перейшли до рук Василя Енгельгарда, небіжа відомого ворога України Потемкина, а по смерти Василя їх одїдичів нажирований син его[2] Павло Енгель-
- ↑ А нинї в обох селах деревяні церкви во імя того ж таки Святого. В Моринцях, замісць старої церкви збудовано нову 1875; а в Кирилівцї і доси стоїть церква збудована, замість старої, ще р. 1792. (Див Памятн. кн. Кіевской Епархіи 1882. стор. 75 і 77).
- ↑ Василь Енгельгард не брав шлюбу і вмер невінчаним у Вільшаній. Містечко Вільшана, чи Ольшана за 6 верств на схід від Кирилівки, біля річки Вільшанки, де вливаєть ся в неї р. Мизинка. Вільшана відома ще в XVII. в. Нинї там самої православної людности 4000; дві церкви, одна з них збудована ще р. 1778. Жидів у Вільшаній трохи що не півтисяча чоловіка.
