і „Лилея“ в гуртї віршів написаних 1847 р. Тут може виникти одно цїкаве питаннє: звідкіль взяли ся в Нижн. Новгородї у Шевченка його українські твори, писані в неволї?
Відповідь на се питаннє склала ся у мене така: Певна річ, що коли Тарас сидїв в арештї, в тюремній келиї „III отдѣленія“, так у його була спроможність писати там вірши, або на невеличких шматочках паперу, а коли вже й того не можна було добути, дак де на полях Библїї, що дали йому там читати і не одібрали, виряжаючи на засланне. Библїя та, певна річ, і запомогла йому спасти „невольницькі“ твори і повезти їх в Библїї з собою на засланнє. Ті твори, гадаю я, він потім попереписував до гурту в одну книжечку. В такі книжечки заводив він свої вірши писані потім і на першому засланню. Мабуть на кожен рік у його була окрема книжечка, бо в віршах писаних з початку р. 1850, він каже:
„І четверту починаю
Книжечку в неволї
Мережати…“
Коли-ж під кінець квітня р. 1850 трапила ся у Тараса ревізия, так приятелї його Лазаревський Федір і Герн встигли „спасти“ ті книжки і вони, вкупі з иньчим добром Тарасовим (цивильна одежа, пензлї, олівцї і т. ин. „заборонені“ про його речи), берегли ся увесь час у Герна. Простуючи з Орської тюрми в осени р. 1850 на нове засланнє, Шевченко нїчого того брати з собою не відважив ся, тай не можна було. А коли, визволений з неволї, він їхав до Петербурга, не маючи й на думцї, що його зупинять в Нижнєму Новгородї, так і написав в Оренбург, що б вислали йому його папери в столицю, певнїйш за все, на адресу Михайла Лазаревського. Писав він з Астраханї до Герна 10 серпня р. 1857.[1] Зміст того листу на жаль, нам невідомий; лист досї не був оголошений, і не знаємо, чи зацїлїв він. Мабуть в тому листї й було про висилку манускриптів. Тим часом 20 вересня Тараса спинили в Н. Новгородї, і мусів він просидїти тут трохи не півроку. Що тодї, як дістав ся він до Н. Новгороду, не було при йому його „невольницької музи“, се знати з того, що коли б вона була у його, так він взяв ся б переглядувати її, а не росийську свою повість „Матрозъ“.[2] До 21 лютого він в своїх записках нїде й не згадує про „невольницьку поезию“.
