Товариство зростало не тільки в Київі, але й по за Київом. — На Різдвяні сьвята р. 1846 з'їхали ся до Київа заміські братчики і у вечері на перший день Різдва зібрали ся „колядовати“ до Гулака. Розмова переважно йшла про сподївану славянську спілку. Кулїш і Савич тодї саме зберали ся в дорогу за кордон в землї славянські. Савич того тільки і їхав за границю, що-б між славянами простати ідеї товариства. Звістно, в такій розмові не можна-ж було не зачепити і минулого і сучасного незвичайного тяжкого побуту України, де народня маса була зневолена і зрабована. Бесїду, певна річ, бадьорили оповідання Костомарова про подїї підчас Хмельничини. Костомаров тодї саме працював коло тієї епохи.
Балакали щиро, жваво, голосно. Шевченко, своїм звичаєм, висловлював свої думки енергично, не вважаючи нї крихти на те, що вони були, як кажуть, не цензурні. Чи був між братчиками на тій „колядцї“ студент Петров, чи нї, — сего запевне досї не відомо. Можна гадати, що був; бо шеф жандарів грап Орлов в своєму „докладї“ з першого слова каже, що „Петров, кватеруючи опостїнь з Гулаком і довідавшись, що у Гулака збірають ся приятелї і міркують про справи державні, був таким метким, що спізнав ся з Гулаком, вдав з себе прихильника єго думок і придбав собі у єго такого довіря, що той розповів єму про істнованє товариства Св. Кирила і Методия і приймав на зібрання товариства“. Коли-ж на „колядцї“ Петрова й не було, то, певна річ, був він за стїною у Гулака і чув все, що балакали братчики; та з того й спорудивв свій донос.
З братчиків, очевидячки, нїкому і в голову не впала думка, що коли не посеред їх, дак опостїнь з ними сидить Юда: і вони балакали собі сьміливо і щиро. А зараз по сьвятах вони пороз'їздили ся: Савич рушив за кордон; Кулїш з Білозерським в Борзенщину; Кулїш брав ся тодї з сестрою Білозерського і побравшись — Кулїш рушив з жінкою за кордон, а Білозерський хотїв провести їх до Варшави. Гулак поїхав до Петербургу; Навроцький — до Полтави; а Шевченко подав ся на Черниговщину. Костомаров тим часом посватав ся до своєї ученицї Галини Крагелської: думка у їх була справити вінчаннє і весїллє зараз після великодних сьвят (Великдень р. 1847 був 23 березїля).
Коли більшість братчиків пороз'їздила ся з Київа, Петров, мабуть і почав мірковати собі, що далї з доносом гаяти ся не можна, не яково. Він і взяв ся до своєї справи. Думкою свою подати донос — Петров, мабуть, перш за всїх подїлив ся з помічником куратора київської шкільної округи, з Михайлом Володимировичем Юзефовичем. — Кулїш таки просто каже, що Петров, „маючи в руках де-які ознаки потайного
