Ѳ. П. Кеппенъ — Къ исторіи тарпана въ Россіи (Журналъ Министерства Народнаго Просвѣщенія 1896, I с. 96–171).
Д. Н. Анучинъ — Къ вопросу о дикихъ лошадяхъ и объ ихъ прирученіи въ Россіи (ibid. VI с. 223–269, VII с. 67–95).
Статї названі тут присьвячені питанню і самому по собі важному і для нас специяльно цїкавому. Як відомо, до дуже недавнього часу (останнї звістки д. Кеппен датує 1880-ими р.) в степах українських жили дикі конї звані тарпанами (equus coballus equiferus Pallas); звістки про тих диких коней маємо з Геродота, з Поучення Мономаха, з Боплана, а з кінця XVIII в. кілька докладних описань; звичайно описують тарпана невеликим сїрим коником, з чорною смугою на спинї, з нефоремною головою, дуже швидким. Суперечне питаннє — чи є се кінь дикий, чи здичілий домашнїй? Д. Кеппен в своїй розвідцї, старанно зібравши лїтературу про тарпанів (одначе не найшов я згадки про статю Ревякина в Основі 1861 р.) і доповнивши її деякими устними оповіданнями, приходить до виводу, що се була порода дика, а то з огляду на її характерні і невідмінні ознаки, а стаючи по стороні теориї про европейську правітчину країв, д. Кеппен уважає свого коня заступником породи, звістної з розкопок почавши з часів ділювіальних, і предком домашньої породи коней і то т. зв. східнього типа, більш дрібного й короткоголового.
В своїй розвідцї д. Кеппен між иньшою виступив против погляду на сю справу звістного московського антропольоґа проф. Анучина, і се викликали статю сього. Займавшись вже давнїйше істориєю удомашнення зьвірят, д. Анучин виступив проти д. Кеппена з цїлим арсеналом антропольоґічної й полєонтольоґічної лїтератури й дав цїлий ряд поправок до
