Славяни виступають на історичному полї доперва під пізну пору. Сусїди їх — ґерманьскі племена мають за собою вже цїлий ряд держав з славними королями, щасливих воєн і походів, тодї коли про Славян ходять що-йно глухі вісти. Їх описують дикими безладними громадами, без найменчої кріпшої орґанїзациї; тим то й не в силї они зовсїм оперти ся чужим наїздникам, а коли й опирали ся то дуже слабо. На їх долю випало покоряти ся як не одному то другому племени. Витворюванє держав бачим у Славян доперва в IX та X віках.
Тим більше зацїкавила учених вість про славяньску державу в VII віцї. Кілька стрічок, Франконьского хронїста Фредеґара, визвали спір, що зазначив ся зовсїм вже показною лїтературою. Оповіданнє Фредеґара таке темне і недокладне, воно остає в такій суперечности з пізнїйшим жерелом „Conversio Bogoariorum“, що дає дуже вдячне поле накопиченню здогадів і гіпотез. Повстаннє держави, народовість володаря, обсяг єго пановання, ба й пояснюванє переказаних Фредеґаром імен, дали почин множеству поглядів і здогадів дотично сеї теми, що однї одним дуже суперечать. Найти ся в цїлій тій лїтературі ледви чи буде лекше, як здати собі справу з оповідання Фредеґара. Вважають непевним, що Само справдї був купцем. Яблоновский перший вважав єго воєнним чоловіком (дружинником). З ним згаджали ся Ґебгарді і Пельцель. Про єгож народовість не порішено доси ще й того, чим він справдї був,
