З царя Петра Великого почалась для України нова доба; з сього часу.вона повинна була жити спільним життєм з Росиєю, служити спільним державним інтересам, що до сього часу були чужі для неї.
Цар Петро закликав росийську громаду помагати йому в його замірах; але громада не обзивалась на сї закликання, не розуміла його плянів і ремствовала. Могутна воля Петра не могла зупинити ся перед такою перепоною: він ішов по переду громади і силоміць примусив її прийняти участь своїм добром і працею в його замірах на „спільну користь“. Не кажучи вже про низші верстви громади, що мовчки гнулась перед ним, але й своїм близьким, вельможним панам цар повинен був частенько виясняти значіннє і користь тієї чи иньшої реформи або заходу. Але в його за все був один спосіб супроти сього незрозуміння і байдужости. Виповняючи свою укохану думку — завести флот, він обернув ся до сього способу — силоміць примусив росийську громаду помагати йому в сїм дїлї. 26 т. чоловіка, виряджених з поблизьких міст, працювало на варстатах в Воронежу. Духовенство, пани і торгові люди „кумпанствами“ мусїли теж принять участь своїм добром і працею в будові флоту.[2]
Коли після Нарвскої невдачи треба було як найшвидше укріпити близші до границї міста (Новгород, Псков та и.), то для сього
