А. Стороженко — Сводъ данныхъ о Янѣ Орышевскомъ, запорожскомъ гетманѣ временъ Стефана Баторія (Київська Старина, 1897, I с. 125–145).
Сї дві інтересні статї мають те спільне, що обидві дотикають ся справи т. зв. козачої реформи Батория.
Д. Яблоновский ставить своєю задачою вислїдити ґенезу сїєї лєґенди і звязаної з нею иньшої — що Баторий засновав і надав козакам Батурин. Для істориї сих лєґенд він використав головно материял, зібраний в розвідцїї Ол. Лазаревського про Батурин (в Чтеніях київськ. історич. Товариства т. VI), доповнивши їх вказівками про відгомін сих лєґенд у польській лїтературі (у Ґлїщинского і Чарновского)[1], а на вступі подав загальний погляд на обставини, серед котрих зросли сї лєґенди, і дорога, котрою вони розвивались. Гадки, тут висловлені, мають одначе більш апріорний характер; автор сам зауважає (с. 258): „очевидно, нема на те все, себто до ґенези самої Баториєвої лєґенди очевидних доводів, але воно стає безсумнівним при ретроспективнім поглядї на минуле“. Автор уважає сї лєґітимні лєґенди утвором козацьким, присвоєним звідти польським письменством; д. Лазаревський навпаки уважав автором лєґенди про Батурин Коховского, (і д. Лазаревський і за ним д. Яблоновский при тім помиляють ся, буцїм лєґенда є вже у Самовидця — вона є в Краткім Описанії, долученім до Самовидця, але значно пізнїйшім від нього). Справу можна було-б розвязати лише близшим студийованнєм істориї лєґенди. Можна ще богато найти для її висьвітлення. От напр. в козацькій петициї 1660 рр., друкованій в Актах Ю. З. Р. V, де знаходимо скаргу, що Тетеря забрав „комисарскіе дѣла волностей войска Запорожского по правамъ и грамотамъ великихъ князей Литовскихъ отъ Гедимина, Олгерда, Витолда, Свидригайла и иныхъ, а королей полскихъ Казимера-Яна, Албрыхта, Александра, Жигимонта перваго, Жигимонта-Августа, Стефана, Жигимонта третьяго, Владислава а бывшаго короля Яна-Казимера въ казнѣ войсковой сущіе!“ В загальні погляди шан. автора на козачину не входимо тут: мав я нагоду недавно говорити про них (Записки т. XVII). Піднесу лише одно: автор натискає на те, що Річ Посполита нїколи не робила „пактів“ з козаками, були лише „ординациї“, а не обосторонні умови. Шан. автор виходить тут з формального боку, але поза тими формами в дїйсности чи ті ординациї не укладають ся по формам межинародного права, і козачина, вже з кінця XVI в.
- ↑ Додамо, що запозичена у українських істориків „істория“ Чарновского звідти була ще раз запозичена назад — в книжечцї про Хмельницького д. Музикантова, виданій 1889 р. Все на сьвітї коловоротно!
