чинї (що вона уложена не кимсь з народа, а лише підроблюєть ся під народню мову і народнїй склад, се цїлком ясно), цїкава і як образок громадських обставин, так недавнїх а так відмінних, коли урядники правительственні ставали оборонцями руского народа проти надужить шляхти. Друкуємо її без жадних змін в мові і ортоґрафії.
Коломїйку минѣ грайти, най ся[1] вѣтанцюю,
Бо гараздъ теперъ у мене, я ся легкїй чую!
Давай, Мошку, горѣлочки, хоть грошей ни маю:
Маю доброго старости, о решта ни дбаю;
Давай мѣру справидливу и ни пеши вдвоє,
Бо я пѣду до циркулу так як тутка стою.
Як будеш наши люди тепер[2] знов здирати,
Будут тебе комѣссари съ коршми викєдати.
Тепер у нас в Станѣславѣ добре хлопам бути:
Аби з хлопа шкѣру дерди, того оуж не чути.
Всѣ патинта для подданих по домѣнѣах гнили,
Прїйшов тому тут Мїльбахеръ — все[3] ся их учили;
Не мож тепер на панщину цѣлёи тиждин гнати
Анѣ мене до двора на шарварок брати:
Як я панщину вӧдроблю и панщину заплачу,
То я тогди собѣ паном, нѣкого не бачу:
Атамана ся не бою — що ми той котюга!
Та я собѣ нинѣ газда, а вӧн двӧрскїй слуга!
А оконом[4] що ми зробит, не смѣє карати:
Як я пӧду до старости, буде вӧн ся мати!
Зараз съкаже комѣссарком протокул писати,
А візум и репертум вӧд Захира[5] дати
Потӧм пана вокомона замкнут на ратушу,
Аби тамки ся научив, що и я маю душу.
Ту в циркулѣ Станѣславскѣм, ту хлоп тата має
