(ч. 46. 47). Далї згадаємо: Памяти Т. Шевченка Володимира Масляка. Се вступне слово, виголошене на Шевченкових вечерницях в Станїславові (52, 53). Автор подає загальну характеристику того сьвіта, де явив ся Тарас і відповідно тому його дїяльність, яко поета свободи і волї, любови, часто нещасливої, поета минувшини, родинного житя і т. и.
В. Щурат в розвідцї „З лїтературних базарів“ подає звістки про лїтературні напрями у Франциї, та про борбу Е. Золя з молодими письменниками (53, 54 і 55). Подорож Нанзена обговорює статя „до північного бігуна“ (95) і „Поворот Нанзена“ (178–179). В 66 числї подано перегляд статей „росийських часописей про Шевченка“: Русскої Старины, Кіевскої Ст., журнала По морю и сушѣ, Крымского Вѣстника.
О. Маковей в статї: „Ольга Кобилянська“ характеризує тут інтелїґенцию буковинську, наскрізь перейняту нїмецькою культурою, що тілько в останнїх часах починає видавати сьвідомі національні українсько-руські лїтературні таланти. До таких належить талановита буковинська писателька О. Кобилянська. Вона таки з разу писала по нїмецьки аж знайомість з сьвідомими Русинками Софією Окуневською, Наталею Кобринською навернула її на рідний шлях. Родилась 1865 в Ґурагуморі, опісля жила в Сучаві, Кімполюнґу і Чернівцях. Перший раз вступила на лїтературне поле в нашій мові 1886, написавши оповіданє „Людина“, яке одначе довго було недруковане через неприхильний осуд рецензентів, аж в 1894 побачило сьвіт Божий. В останнїх часах появив ся цїлий ряд її творів на руській мові (пише дещо и по нїмецьки), що визначають ся поетичностю, глибоким чутєм, що відчуває красу природи і грубости житя. Улюбленою її темою єсть самітна, безпомічна женщина, що боресь з тяжкими обставинами житя. Меньші її твори — се правдиві поезиї в прозї. Взагалї Буковина зискала в О. К-ій першорядну, осьвічену силу лїтературну.
Вкінцї згадаємо передрук загального огляду лїтературного з О. Барвінського Читанки для VIII кл. ґімн. (Головні напрями укр.-руської лїтератури XIX ст.) [133–134].
