Його дїяльність належить до початкових часів козаччини, коли вона не представляла ще сили грізної для самої Річи посполитої й її шляхетського устрою, коли вона ще не закрасилась виразно социяльно-полїтичною, анти-польською й антишляхетською закраскою, а представлялась на поверховний погляд ще якимсь лише юнацьким буяннєм an und für sich, якимсь спортом, приодягненим авреольою боротьби з поганими ворогами св. Хреста, і се пограничне „лупленнє чабанів татарських“ і руйнованнє татарських улусів і турецьких осад було заразом і популярним в очах тогочасного суспільства зайнятєм, і вигідним промислом. Тож до козаччини приставали люди ріжного стану і народу — охочі до слави й охочі до лекшого хлїба, шляхтичі з сусїднїх земель, з „добрих родів“, охочі до бурхливого, військового життя, особливо такі що не мали чого робити в родинних гнїздах — чи з причини малої „фортуни“ чи з поводу якого небудь „нещастя“ в формі чиєї небудь розбитої голови або небезпечно проколотого боку.
До сїєї катеґориї належали Вишневецькі, Самоель Зборовский, Станїслав Копицкий — сюди ж належала і родина Рожинських.
Родина кн. Рожинських була родом з Волиня, з Володимерського повіту, родина розгалужена і здрібніла: родинні маєтности волинські вже в середині XVI в. подїлялись на кілька частин, тож Рожинські мусїли заробляти хлїб службою по иньших краях: один брат Остапа служить кн. Роману Сангушкови, сам Остап — кн. Мих. Вишневецькому підстаростою в Черкасах, а пізнїйше Костянтину Острожському — підвоєводою в Київі, син його Михайло служить, здається, Янушу Острожському[1]. Иньші — як Кирик і Миколай пробовали поправити свою „фортуну“ кольонїзацию українських „пустинь“[2]. Для таких небогатих шляхтичів Запороже і козацькі забави представляли дуже відповідну і привабну арену, і от ми бачимо цїлий ряд Рожинських козацькими отаманами. Є цїлковита анальоґія тут між ними і иньшою княжою родиною волинською — розумію Вишневецьких. Як сї так і ті стояли близько до козаків, займаючи уряди на Українї; Остап Рожинський був підстаростою черкаським і підвоєводою київським; він же здобув маєтности в Київщинї — значить і в сфері кольонїзацийній мусїв стикатись з козаками. Перехід до ватаг козацьких для його родини
