патриярха у крислѣ, здрѣмав ся от праци. И ту ся єму показала пречистая Богородиця, мати Христова, держаще на руках своихъ дитятко Христа. И даєть патриярсѣ палицу золотую и рече: Тоєю палицею побѣдишь враги и ворога своєго и моєго непрятеля и гонїтелей сина моєго и ллюзнѣрцовъ вѣри христовои. Дерзай, не бой ся пастирю добрый стада христова, а мой вѣрный слуго. Господь с тобою.
А в той чась попь рек̾: Матерь божію во пѣснехь возвеличим̾!
И начали спѣвати: Чеснѣшую херувимъ!
А патриярха ся прохватив, а перед нїм стоитъ архидияконь с кадилнїцею на томь мѣсцу, где стояла пресвятая Богородиця. Уставши теди патриярха радостень и весѣль серцем и душею и благодарив Христа Бога и пресвятую Богородицу матер єго.
А коли вийшли из утрени, патриярха ся сам̾ готовилъ до службы и читалъ собѣ святыи молитвы. Ту прйшов̾ к нему аггель господень и рече к нему: Господь с тобою, отче; дерзай, не бой ся; єще ти прибуде стада Христова, ти бо живь будешь, а твои ворогъ зле погине.
А так у службы святои ушитки священїки и черцѣ и дияконы и всѣ люде со женами и дѣт̾ми причастили ся святыхь таинь христовихъ из рук̾ святого патриярхи. И коли вийшли из церкве, учинивь патриярха прощеніє со всѣми люд̾ми, готуючи ся на смерть.
Слышавши то, крикнули со плачемъ мужѣ и жены, рекучи: о святителю нашь! ми от тебе не зостаємь; єщесмо ни йли, нї пили по причастию; йдем̾ с тобою на двор царскій, нехай будем̾ при твоєм боку, а если ти будет смерть, нехайже и ни всѣ тамь при тобѣ умремь, абыс не сам поишол на он свѣт̾; не отстанемъ ся от тебе сладкаго патрїярхи своєго.
И так̾ пойшол патриярха со вшитким̾ соборомъ своимь и все множество людей, стариє, малиє и великиє и дѣточки несено, которїє перси сали; єдинодушно оустремили, яко и самому цареви
|
|
Паралєлї: Douhet, Dictionnaire des legendes du christianisme.
На сїм кінчить ся і се „Слово“ і цїла книга. Чи много ще було дальше карток, не знати. Можна додумуватись однакож, що не много, бо як сказано при описї книги, она перехована досить добре, окладники на нїй грубі і сильні, тож і не легко її можна було ушкодити. Колиб було инакше, то нам требаб жалувати, що такі цїнні річи затрачують ся — може й на завсїгди — на шкоду нашої лїтератури.
