Ця сторінка вичитана
бачили, уха тим, що чули, серця — дізнаною радістю й утїхою! кличе він своїй ориєнтальним напушистим стильом. Козаки (так він зве Українцїв взагалї), бувши в неволї й рабстві, тепер живуть серед радощів, утїхи й свободи!“[1] Особливо початкові часи Хмельнищини, коли ще народних мас не зраджено, поки шкідливі наслїдки ще не дали себе знати, поки перед народнїми очами стояли отвором безграничні простори свобідного поступу і розвою, і надїй сих не захитано, коли з народнїх грудей виривав ся сей крик радости і побіди:
Та немає лїпше та немає краще
Як у нас на Вкраїнї… —
сї часи зістають ся великим, сьвітлим моментом в істориї нашого народу.
- ↑ Путешествіе II с. 27–8.
