лише незначна частина (7–17% украденого); дослїджуєть ся теж, що конокради найголовнїйше орудують коло худоби селян, бо у панів вона пильнїйше бережеть ся; полїция дуже мало помагає хазяїнам вертати вкрадене; конокради найбільше лиха роблять весною і лїтом, а найпаче в серпнї і вереснї, коли хазяїни худоби найдужче потомлені; в урожайні роки, з високими цїнами на хлїб конокради найдужче дають себе знати. Цїкаво те, що всякої иньшої крадїжи більше буває в важкі неурожайні роки, коли убогих та легкодухих нужда примушує красти. Конокрадство-ж — промисел лихих людей, що страшно нищать немало господарств в степових селах. В Херс. ґуб. в середньому за рік конокради крадуть коло 3.000 голов коней і худоби, ціною коло 145.000 рублїв.
В другій статї вислїджено, що струмент купують в великій части хазяїни, мало забезпечені своєю землею, а се залежить від того, що в сьому степовому, слабо залюдненому повітї легко наймати землю, і тут ще змога всякому хазяїнови з добрим інвентарем робити посїв на 40–50 десятинах нанятої землї. Богато селян тут так і ведуть своє господарство, користуючись великим простором землї, яка раз-по-раз наймаєть ся за невисоку ціну (6–7 руб. за десятину), а то ще й тим, що відсіль близько пункти вивозу хлїба за кордон (Одеса і Миколаїв).
Занотуємо ще замітку про українську книжку Е. Чикаленка „Розмова про сїльське господарство“ і лист орґанїзатора хлїборобських спілок М. Левицького в Херсонську ґубернську управу з подякою за піддержку сих спілок в Херсонщинї.
Л. П.
