кордонних польських і українських школах затроюють ся, по негідним правилам римського духовенства, многими принципами ненажерливої властолюбности, що своїми шкодними наслїдками наповнили минувшість европейської істориї. От через теж то повинні ви дізнати ся добре про власть тамошнього духовенства по всїх жилах, куди вона проника, а також про його маєтности і доходи. Через се потрібно, щоби в архієреї та архимандрити посьвячувано таких людей, від яких по смиренію і кріпости духовній, можна-б було ждати резонабельних сантіментів, тому не погано було-б, коли-б ви заздалегідь таких спостерегалп і в свій час на важні архієрейські і архимандричі міста просто від себе їх кандидатами представляли, описуючи при тім їх знатє, їх погляди і їх житє“[1].
Після злучення України з Росиєю менш всего, здавало ся, можна було ждати, що український нарід не знайде бажаного в церковно-єрархічних сферах. Одновірність Москви, здавалось, запевняла неможливість конфлїктів з нею по сим питанням. Але на дїлї вийшло инакше. Українї і в питаннях єрархічнім і духовно-осьвітнім прийшло ся пережити чималу переміну.
- ↑ Соловьевъ Ист. Рос. т. XXVI, ст. 46.
