Stories, XXXVII). „Аджеж житє Будди становить введенє до нашої книги джатак — писав він, — а повість про Варлаама і Йоасафа має в собі декілька оповідань і притч узятих із того самого жерела“. Сей учений обіцював у однім із дальших томів свого перекладу джатак подати докладний розбір нашої повісти, підносячи особливо місця схожі з буддийськими житєписами Ґотами і подаючи паралєльні уступи, котрі б показали, що грецький автор присвоював собі не тілько ідеї, але й цїлі вираженя буддийські“. На жаль, дальша публїкация Ріс Девідсового перекладу джатак перервала ся, та тимчасом повіднаходжено арабські редакциї нашої повісти, котрі сильно потверджують єго догадку. І коли ми разом з Куном признаємо, що пеглєвійська книга про Юдасафа і Балявгара була зладжена на підставі північно-буддийських материялів, то рівночасно нам видаєть ся вельми правдоподібною та думка, що пеглєвійська ж книга про „самого Юдасафа“, та книга, котрої значні вривки заховало нам закінченє бомбейського тексту і Ібн Бабавайгового резюме, пішла з південно-буддийсвких жерел, а власне з книги джатак, що заховала ся тілько в південно-буддийськім канонї. На південне походженє вказує арабська традиция, що виводить Балявгара із Сарандіба, т. є. Цейлона, головного осїдку південного буддизму; дальше арабська назва Юдасафового міста Шавілябатт схожа з палїйськім Капіляватту зам. санскритського Капілявасту.
