Цю сторінку схвалено
йшла. Надвечір уже Медвідь не знав, що з собою зробити з голоду і люти. В такім настрою застав його Заяць.
— Га, ти, помано, ти, хлистику! ти, гусяче повітря! — кричав на нього Медвідь. — Що ти собі думаєш, що так пізно приходиш? То я на тебе, такого комаря, маю цілий день голодний ждати?
Затремтів Заяць, почувши медвежий крик і люті медвежі слова, та по хвилі стямився і, станувши на задніх лапках перед Медведем, промовив як міг найчемніше:
— Вельможний пане дідичу! Не моя вина, що так пізно прихожу. І звірів не можеш винувати. Нині, в день твоїх іменин, вони ще досвіта зібравшися, вильосували були для тебе нас чотирьох, і ми всі як стій пустилися до тебе,
