Прорив фронту. Польський фронт прорвали большевики. Польсько-українська залога отримала наказа укріпити місто та бути напоготові до одсічи. Начальники залог, по взаємній згоді, поділили участок оборони на польський та український відтинки. По певному плану почали копати окопи та будувати штучні перешкоди. Військові помагало місцеве населення. В залежності від чуток, які доходили з фронту (бо постійний звязок був перерваний), роботи по доведенню Бердичова до оборони переводилися з більшою або меншою гарячковістю. Під час цієї підготовки бригада отримала від польської інтендантури значну кількість рушниць та всю потрібну до армат муницію.
Фальшиві сполохи. Під час сполохів, які вибухали в наслідок часом зовсім неймовірних чуток, виявилася надзвичайна нервовість польських етапових частин. Їхні застави, не бачучи ще ворога, лише отримавши неправдиві повідомлення, покидали свої участки й направлялися до свого штабу.
Молоді польські жовніри, з яких переважно складалися частини, та так само молоді старшини були дуже чуйні до всяких провокацій, на які, між иншим, не скупилися місцеві прихильники большевиків. Польські етапові вояки не могли ніяк призвичаїтися до того методу підлої боротьби, якого притримувалися большевики. Тому кожна ніч у залозі буда дуже неспокійною: застави зникали, частини знімали сполохи, збиралися до відступу. До штабу української бригади на раз серед ночи зявлялися з польських бекетів жовніри, щоби перевірити, чи бригада тихенько не відійшла.
Транспорти ранених, які проходили через Бердичів, остаточно підривали дух польських етапових вояків: порубані, поколені півтрупи, як рівно й оповідання, що большевики не дають нікому помилування та не беруть в полон — робили дуже зле вражіння на польських жовнірів. Войовничий настрій етапових частий та похвальба, що Польща має бути по Дніпро, перейшов на упадок духа; стало чути: „пощо нам битися за Україну?“ Повна відрізаність від вищого командування, брак відомостей про фронт та про ворога — позбавляли командний склад можливости вжити рішуче відповідних заходів. В кожнім разі, щоб припинити цей настрій польської залоги, довелося українській бригаді додати до кожної польської застави по своїй чоті або рою. Нарешті важливіші участки оборони, як Житомирська та Білопольська шоса, а також участок залізничого двірця довелося обсадити виключно українськими заставами. Що-ж-до 6-ої Запасової стрілецької бригади, то в цей період всі вояки її були дуже захоплені як закінченням орґанізації, так головне озброєнням. Тільки в цей рішучий момент можна було отримати із польських склепів все, що будо потрібним, і всі старалися не упустити цього моменту.
Найріжноманітніщі позування опанували настроєм вояків. Відчувалося, що цей прорив фронту має велике значіння, що він
