Деникіним на посаду командуючого 2-им Кубанським корпусом в армії Вранґеля. — П. С.) Останній, розумна людина, добре здавав собі справу із необхідності змінити існуючий лад. Після обіда в отамана, я з ґенералами Покровським та Науменком розмовляли цілив вечір… Я виложив намічений план чину, на який зрештою погодилися всі“ (ст. 219). План цей, в принципі принятий і Деникіним, зводився до того, що Краєва Рада, „під впливом“ присутности в Катеринодарі „надійних“ військових частин, змінить, на пропозицію певної ґрупи своїх членів, кубанську конституцію, в бік збільшення влади військового отамана, і зречеться створення окремої Кубанської армії.
Погоджуючися на цей план і таким чином втретє зрікаючися кубанської армії, ґенерал Науменко вимагає для Кубані, як компенсації за все це, не так вже багато: а саме: 1) скоршого розрахунку добровольчої армії з Кубанню за сировину й харчі, 2) передачі їй справи апровізації Кавказької армії, 3) припинення діяльности на Кубані реквізиційних і ремонтних комісій з поверненням вже закуплених коней, 4) означення права на певну частину воєнної здобичи, 5) повернення в розпорядження Кубані всіх козаків, що знаходяться в некозацьких частинах та установах, 6) неприняття без згоди військового штабу козаків в некозацькі частини й установи і 7) прі Кубані самій мобілізувати своїх іногородніх (некозаче населення), — та дістав ще менше.
Четверту й сьому вимогу Деникін, коли вони стали йому відомі, відкинув зовсім, пяту задовольнив цілком, а решту обіцяв задовольнити почасти.
Повернувшися на фронт, Вранґель надсилає до Катеринодару бригаду полковника Буряка й наказує Покровському за всяку ціну стриматися від арештів, збройних виступів і т. ин. Але несподівано зявляється телєґрама Деникіна про воєнно-польовий суд над особами, що підписали договір дружби між Кубанню й Північно-Кавказькою Республікою. Ситуація ускладняється, і Вранґель поспішає до Катеринодару, щоби „в зависимости от обстановки на мѣстѣ дѣйствовать в дальнѣйшем“.
Після наради з Покровським, Науменком та проф. Соколовим, він, заборонивши Покровському будь-які виступи без свого дозволу, виїздить до Кисловодська, доручивши Науменкові що-дня інформувати його по прямому дроту про стан річей. Між иншим, проф. Соколов свідчить, що на цій нараді Покровському було доручено не тільки арештувати Кульбахова, а й покласти кінець діяльності самостійників „шляхом видалення з Ради головних баламутів, численність котрих означувалася ріжно, від 10 до 40 душ“, при чім на запитання Соколова Науменкові, „чи вважає він неминучим вживання надзвичайних заходів, популярний кубанський ґенерал, не вагаючися, відповів, що це цілком неминуче, і що „стукнути необхідно“ (Кубанское дѣйство, ст. 247).
В Кисловодську Вранґель, очевидно, переживає вагання й усякі сумніви, як свідчать його листи що Покровського з 21.X і до Лукомського з 27.X, на бригаду полк. Буряка він не дуже покладався. Не вірила козакам і ставка Деникіна, що помимо Вранґеля скупчила в Катеринодарі під проводом аґента своєї контр-розвідки полк. Карташова, ко-
