- 8. Брацлавський — Данило Нечай
- 9. Чернигівський — Мартин Небаба
- 10. Полтавський — Мартин Пушкаренко
- 11. Миргородський — Максим Гладкий
- 12. Ніженський — Прокіп Шумейко
- 13. Кальницький — Іван Федоренко
- 14. Кропивянський — Филон Джеджалій (1631 р. отримав Сердюцький полк)
- 15. Остерський — Тиміш Носач.
У цьому реєстрі ми не бачимо де-яких західніх полків, прикладом Камянецького і т. д. Це, очевидно, пояснювалося політичними мотивами, але це також не значить, що ці полки перестали існувати. Що-до инших, менших полків, то такі полки було згорнено в сотні відповідних полків, прикладом Іркліївський у сотню Переяславського полку і т. д.
Цікаво також підкреслити стратеґічні збірні пункти Української Армії:
На правому березі: м. Ставище, на лівому — Білі-Межі (між Борзною та Конотопом). До цього часу відноситься також орґанізація першого в світі Ґенерального Штабу, коло „Бунчукових Товаришів“ при Гетьмані, як також упорядкування української „Армати“. У нас, між инших, склалася чомусь уява, що українські козаки були завжди кіннотчиками; це було не так, — сила городових полків полягала в піхоті, полки мали по декілька кінних сотень, які в разі потреби і зводилися у великі кінні обєднання: корпуси, загони. Кінноту виставляли головним чином Сердюки, Запорожці, Татари.
Історія української (обєднаної) кінноти дає нам два величавих, світової слави, приклади:
- I. Рейд кінного корпусу полковника Морозовського (Морозенка): Тарнопіль, Коломия, Варшава.
- II. Марш кінної ґрупи полковника Кричевського: Збараж–Лоїв.
Починаються сумні роки Руїни, коли Україну розірвано по Дніпру на дві частини; число українських полків збільшується, і в залежності від ріжних обставин хитається від 21 до 25-ти.
| В 1674 р. Правобережжя має 12 полків: | Гетьманщина має 9 полків: |
|
|
