на прорив), що були за 5 верстов на південь від села Олексіївки (див. схему);
- б) малося на увазі, що перша колона, як рухливіша, прибуде до вихідного пункту значно раніш, перед світанком і, доки надійде друга колонка, спроможеться зясувати обстанову і заняти певний пляцдарм для проривчої акції;
- в) колонам підчас руху наказувалося використувати манівці та глухі переїзди через залізниці й на вихідному пункті чекати наказу на прорив ворожих фронтів.
- 4. З огляду на серйозність становища всіх відповідальних начальників було повідомлено про збірне місце Армії У. Н. Р. на 25 лютого.
Треба зауважити, що в той таки самий день (23 січня) групи вже зробили до 25-ти верстов, та треба було ще зробити вночі та по манівцях від 30 до 40 верстов, тому дрібна помилка в маршруті могла повести за собою великі наслідки.
Марш до збірного пункту (хут. Олександрівка) колони виконали без усяких перешкод, не вважаючи на те, що вони проходили завидна через смугу, що була під доглядом розїздів Добровольчої армії; були тільки поодинокі зустрічі наших розїздів з розїздами добровольчими. Заздалегідь виставлені по висотах, вздовж нашого шляху, нерухомі бекети добре виправдали себе — колони йшли по фарватеру, що був відзначений маяками.
Коло 20-ої години перша колона розпочала свій рух від збірного пункту; ніч була дуже темна, треба було добре триматися передніх; з другої години пішов рясний сніг. Провідниками, що були взяті за порукою місцевих діячів, перша колона ще удосвіта була заведена гаразд до наміченого наказом вихідного пункту (цеб-то — до хуторів на південь від с. Олексіївки).
Не буде помилкою сказати, що колони наші зробили цей марш майже на ворожих очах; доходило до смішного, до анекдотичного: в час, коли колони машерували через залізничий переїзд, коло 5-ти верстов від Малої-Виськи, до переїзду підїхав добровольчий розїзд, якому і на думку не могло впасти, що ті тіни, які йшли повз нього добрих пів години, були ці самі українці, що спричинилися в значній мірі до загальної поразки добровольців. Драґони, що стояли на переїзді, допомагали візникам, напучували їх, кажучи — „дєржісь больше вправо, влєво“ і т. и. Тільки нарешті, коли вже зазначився хвіст колони, драґони звернулися до останнього возу з будою, справедливо міркуючи, що позаду мусів їхати хтось з начальників, — Ґаспадін палковнік, какая ето часть? — питає драґон. А з буди йому на це: — Спрасітє, пажалуйста, впереді. Драґон подався наперед і на цей раз натрапив на якогось чергового візника, до якого і звернувся з тим-же запитанням.
Змерзлий, захоплений увесь своїм ділом візник-козак відказав: „Запорожці“.
