Перейти до вмісту

Сторінка:За Державність. Матеріали до Історії Війська Українського. Збірник 2. 1930.pdf/25

Матеріал з Вікіджерел
Ця сторінка вичитана

Олексіївка, 24 січня, 10 година.

1. Ґрупа має продовжувати свій марш далі на північ в напрямку с. Девята-Рота задля виходу в запілля червоних.
2. 3-ій Кінний полк негайно вирушає на північ в напрямкові с. Арсенівка і має зясувати найзручніші шляхи задля дальшого руху ґрупи, забезпечивши його надійно охоронними бекетами і стежами.
3. Відділові полковника Ткачука в складі: пішої бригади полковника Дубового і гарматного дивізіону полковника Алмазова — утримувати далі с. Олексіївку, особливо доглядаючи за північно-західнім напрямком.
4. Після зясування 3-м Кінним полком вільного шляху — частинам ґрупи буде визначений порядок і час вимаршу.
5. Штаб ґрупи при відділі полковника Ткачука (в хаті біля церкви).

За годину становище виглядало так:

3-їй Кінний полк вирушив для виконання свого завдання і був вже верстов за 4, коли з лівого крила надійшли звістки, що лави добровольців в південно-східному напрямку значно згустилися, і що ворог виявляє нахил до контр-наступу; — був виданий наказ про перехід відділу полковника Ткачука в контр-наступ; однак фізичні, а тому й моральні сили Запорожців були вичерпані; замерзлі після 70 верстового маршу, майже не ївши, Запорожці не могли виявити своєї звичайної маневрової здібности; після короткого бою почався частинний відступ нашого лівого крила, який, під сильним натиском ворога, перейшов потім у загальний.

Я хотів кинути невелику (коней з 30) Гайдамацьку сотню і свій конвой (коней з 20) у фланговий контр-наступ, щоб полегшити становище нашої піхоти, для чого персонально повів сотню і свій конвой на наше праве крило до вихідного до атаки пункту, біля млина; однак з цієї моєї спроби нічого не вийшло через надзвичайно рясний кулеметний вогонь — частини почали загальний відворот на південь під захистом влучного огню полковника Алмазова.

Отже в той час, коли штаб з конвоєм і гайдамацька сотня відходили на нашому правому крилі в напрямкові поблизького невеличкого ліска, ми побачили, що цей лісок поспішає заняти також якась инша кавалєрійська частина коней в 100 з кулеметами на тачанках.

Дистанція поміж нами хутко зменшувалася; була непевна гадка, чи не частина це нашого 3-го Кінного полку, що не спромоглася продертися через фронт; ще проминув якийсь час, поки розїзди наші та ворожі розпізналися й почали поміж себе бій і, раніш ніж ми змогли щось вдіяти, три кулемети та 100 рушниць розпочали по нас шалену стрілянину.

Без особливих страт, під захистом одного свого кулемета ми відійшли в поблизьку балку; правда, козак-кулеметчик з мого конвою, котрий з власного почину своїм влучним вогнем прикривав наш відступ, був смертельно поранений і незабаром помер.

Так сталося нове, вже не з власного нашого бажання, розєднання Запорожців на два загони. Даремно тут шукати винних; не витримали людські сили; найбільша вина, можливо, лежала на мені, бо було помилкою давати спочинок тяжко стомленому козацтву