ний для селянства час прибув відділ і повів контр-наступ на червоних. Червоні ж, бачачи перед собою організований кінний відділ, почали швидко відступати до Олевського, залишаючи по дорозі коні та зброю. Тоді, безумовно, можна було б ізнову заняти Олевське, але через брак піхоти й артилерії трудно було б його удержати, коли б большевики перейшли до контр-наступу.
Відділ розмістився в Чеській Колонії, в 2 верствах від Олевського. Зібрано було там всю повстанчу піхоту, в числі до 150 людей, переважно молодих хлопців од 18 до 20 років, озброєних рушницями, револьверами і навіть косами. Піхоту розподілено було на три частини. Під проводом наших старшин розпочала вона о 4 годині ранком наступ на Олевське аж з чотирьох боків. У містечку серед червоних повстала паніка, але вони скористали з не досить енерґійного наступу повстанців і незабаром повели контр-наступ переважними силами — в числі до 300 шабель і 600 баґнетів.
Повстанці не витримали і спішно стали відступати до лісу. Тоді відділ, щоби дати можливість повстанцям відступити, розпочав наступ, але і його з трьох боків оточили большевики, і він примушений був також відступити.
Червона кіннота довший час переслідувала відділ, але дякуючи добрим провідникам селянам, йому пощастило відірватися.
У цьому бою ранено було одного старшину, сотника Олійника, і десятьох козаків-повстанців.
Після невдатного наступу на Олевське москалі жорстоко помстилися над селянами. З села Юрова та Чеської Колонії селяни цілими родинами втікали до Польщі.
Відділ примушений був відступити до кордону, бо великі сили червоних гналися за ним, не даючи відпочинку ані вдень, ані вночі.
У прикордонній смузі відділ довідався, що головні сили генерала Тютюнника розбиті, а тому теж вирішив повернутися до Польщі.
На кордоні довелося витримати бій із червоними, але без втрат для відділу.
Як не тяжко було в партизанці, бо часто доводилося голодати, переносити холод та фізичне виснаження, — але тяжче було здавати зброю та коні, — проте мусіли ми погодитися з цим. Тиняючися на чужині, сини безталанної Матері-України часто пригадають собі славні часи визвольної боротьби. Всією душею прагнуть вони на широкі лани рідної землі, вкриті рідними могилами, щоби поклонитися дорогим братам, полеглим у нерівній боротьбі за святеє наше діло.
