питувати місцевих селян про москалів. Один із селян, моргнувши мені оком, одійшов набік. Я підійшов до нього.
— Пане повстанцю! тут є кілька москалів, вони тепер у церкві, серед них є один комуніст, якого можна пізнати по червоній шапці. Цей комуніст чимало українців розстріляв власноручно. Сільський староста також запроданець московський.
Я поділився цими відомостями з сотником Хмарою, і ми вирішили чекати на закінчення Служби Божої, а як повиходять усі з церкви, заарештувати комуністів. Чекали з годину часу. Коли Служба Божа закінчилася, й люди почали виходити з церкви, то одним із перших вийшов і комуніст у червоній шапці. Сотник Хмара підійшов до нього зі словами: „Товаришу, ви заарештовані!“
— Что? — гукнув комуніст — кто меня смєєт арестовивать?! Да ви знаєтє, кто я такой?!
— Знаю, — відповів сотник Хмара — ти комуніст, а я українець! — і міцний кулак сотника Хмари опустився на хижу московську твар комуніста.
По переведенню трусу в комуністовій кишені було знайдено реєстр осіб, яких він власноручно розстріляв; число їх доходило до 53.
Забравши з собою захоплених москалів, розвідка рушила на с. Піски, де й приєдналася до наших частин.
На підставі вироку польового суду комуніста в червоній шапці було повішено в с. Пісках.
Увечері начальник штабу полковник Отмарштайн покликав мене до себе й поінформував, що цілий наш відділ вирушить пізно ввечері в напрямку на м. Коростень, а мені наказав, набравши охотників, розпочати 6 листопада демонстрацію з полудневої сторони.
Плян нападу на м. Коростень був такий: я з 24 охотниками та кіннотою сотника Хмари, під загальним командуванням полковника Ступницького, мали вирушити о 6 годині ввечері з с. Пісок на с. с. Жупани, Вигів, Краснопіль та Могильно–Блощицю і о пів до шостої години ранку розпочати наступ з південного боку Коростеня; основна ж група мала вирушити іншими шляхами й розпочати наступ, теж о пів до шостої, з півночі на м. Коростень. За відомостями нашого штабу, в Коростені стояв штаб бригади з нестроєвими частинами й комендантською ротою. Вирушили. О годині 2-ій уночі підійшли ми до Коростеня з півночі. В перших же хатах, на Коростенських околицях захопили ми двох червоноармійців із числа мобілізованих. Із їхнього допиту виявилося, що в Коростені, крім штабу 132 бригади та нестройових частин, стоїть ще два батальйони піхоти. Передати ці відомості генералові Тютюнникові не було жадної можливости, бо ми не знали, в якому місці саме знаходиться тепер цілий відділ. Я, полковник Ступницький та сотник Хмара вробили нараду, на якій ухвалили таке: я з 15 людьми піду й захоплю залізничний двірець, полковник Ступницький визволить політичних вязнів із міської вязниці, а сотник Хмара з кіннотою опанує східньо-південну околицю Коростеня. Якщо не пощастить, мусили збира-
