нападами доведуть нас до того, що в нас не залишиться жадного набою, а люди наші загинуть, як не від ворожих куль, то від морозів[1] та перевтоми. Полковник Янченко, — це „шляпа“, йому б на печі сидіти та насіння лузати, а не воювати. Я маю тільки трохи надії, що після зустрічі з підполковником Палієм наша ситуація трохи покращає, а тому вживатиму всіх заходів, щоб якнайскорше зєднатися з ним. Вас, пане полковнику, я знаю недавно, але вже встиг трохи пізнати вас. Скажіть мені без жадних викрутасів: який настрій серед старшини та козаків?“
На це запитання я відповів, що полковника Янченка знаю ще з Чернигівщини і що вираз „шляпа“ може бути до нього пристосований цілковито. Настрій серед старшини, а особливо серед козаків, підупадає з кожною годиною. Старшини стараються не піддатися цьому й не допустити до цього козаків. Як старшина, так і козаки будуть битися до останнього.
— Ці ваші слова тішать мене. При такому стані річей може ще пощастить нам вийти з того становища, в якому ми опинилися, — сказав мені полковник Отмарштайн.
Далі полковник Отмарштайн поінформував мене, що наші частини підуть у район сел Заньки, Маньківка, Холопи та Котівка, де повинні бути відділи полковника Палія й генерала Нельговського. Тепер же наші частини слід забезпечити від ворожих панцерників, а зробити це можна, лише висадивши в повітря залізничний міст на р. Жерев. Тут же полковник Отмарштайн наказав мені вибрати кількох козаків, взяти відповідно вибухового матеріялу й висадити в повітря міст на р. Жерев, біля села Ігнатполя (12 верстов від Дідковичів). По висадженню моста я міг або повернутися до польського кордону, або розшукати наші частини в районі Заньків–Маньківки. Усю ініціятиву в цій важливій справі було цілком передано мені. На чолі 30 козаків о 16 годині я вирушив на Ігнатпіль, а частини наші тоді ж посунулися на містечко Недашків. Біля мосту ми спіткали сильну заставу москалів. По короткій перестрілці заставу було частково перебито, частково вона розбіглася, а я власноручно підклав 70-фунтову міну під міст. Силою вибуху моста було підірвано, і він одним кінцем своїм упав у воду.
Виконавши доручене мені завдання, я повернувся зі своїм відділом на с. Дідковичі й попростував слідком за нашими частинами. Дякуючи снігові, що допіру випав, я легко по слідах знайшов наші частини й приєднався до них о 5 годині ранком 9 листопада в селі Владівці (Буда Каменецька).
10 листопада частини наші вирушили з с. Владівки на село Юзефівку. З Юзефівки мене було вислано наперед разом із підривниками, щоб підірвати залізничну колію та зіпсувати телеграфну лінію. Завдання було виконано, залізничну колію було підірвано
- ↑ Мороз доходив до 15 ступенів, а сніг до ¾, а то й до метра з чверткою. — Автор.
