Сушка й порозставляли козаків під клунями, а коли ворожа кіннота підійшла на яких 50–70 кроків, козаки ці нежданими сальвами з рушниць та сильним кулеметним вогнем завдали ворогові величезних втрат.
Під Мінейками було ранено сотника Лупенка та старшого ляйтенанта Білинського.
З Городського колона рушила на с. Войташівку. Мороз тоді доходив до 15 ступенів, а сніг випав до 1½ метра завглибшки.
У с. Войташівці генерал Тютюнник повідомив командирів частин, що весь відділ повертається до польського кордону. Виходячи з цього, частини з с. Войташівки взяли напрямок на с. Негребівку через с. с. Царівку й Ставецьку Слобідку. В с. Ставецькій Слобідці наші частини знову заатакувала ворожа кіннота, а в с. Негребівці ми мали сильний арєрґадний бій. Від захоплених до полону червоноармійців довідалися, що попереднього дня на с. Кочереве промаршувало 600 кіннотчиків 45 кінної червоної дивізії і до 200 кіннотчиків Київського карного відділу.
З Негребівки частини рушили через с. с. Гуту й Комарівку на Рудню. В цьому марші арєрґард складала комендантська сотня під командою підполковника Дугельного та помішника його поручника Ступи-Перебийноса.
Як настирливі були атаки ворожої кінноти — можна судити з того, що біля с. Гути комендантська сотня мусила відбивати одну з таких атак ручними ґранатами. Першими кинулися з ґранатами в руках підполковник Дугельний та поручник Ступа-Перебийніс, а за ними й ціла сотня, що перейшла в пориві цьому до контратаки. Можна сміливо сказати, що тільки ці два герої врятували на цей раз від розгрому наші частини.
З с. Рудні частини помаршували через с. Язвинку на Майданівку, до станції Трубецької, яку й захопили по аванґардному бою, взявши до полону 30 червоноармійців. З Трубецької частини рушили до с. Поташні, весь час перебуваючи під обстрілом ворожої кінноти. З Поташні попереду було взято напрямок на с. Блитчу, але потім цей напрямок довелося змінити, бо виявилося, що ворожі частини заняли Блитчу, Унін і Ханів, а вступати з ними в бій наші частини не мали змоги через брак набоїв та велику перевтому. Напрямок було взято на с. Леонівку. Не доходячи з верству до цього села, почули ми сильну рушничну та кулеметну стрілянину. Поміж нашими вояками зявилися чутки, що це до нас ідуть наші партизани. Ці чутки відразу піднесли настрій, який дійшов навіть до ентузіязму, коли почули ми з села крики: „слава“ й „ура“. Було ясно, що з другого боку на Леонівку наступає підполковник Чорний.[1]
Без жадної команди наше вояцтво, не зважаючи на сильний ворожий вогонь, з криками „слава“ кинулося на село. На жаль, доки добігли до села, стрілянина з другого боку припинилася, й наші
- ↑ Нам вже було відомо, що підполковника Палія поранено та що його заступав підполковник Чорний. — Автор.
