що лежав поруч ізі мною, шепнув мені на вухо, щоб я втікав, бо мене розстріляють.
Легко це сказати, а як утекти? Але, як бачить читач, я втік і то на очах усієї комісії й кількох вартових червоноармійців. Вставши з підлоги й удаючи, що можу ступати лише однією ногою, я, тримаючися за стінки, підійшов до дверей. Вартовий червоноармієць стояв по середині помешкання й не пішов за мною, та й кому ж могло прийти до голови, що людина боса, в одній спідній сорочці при 18 ступенях морозу може втекти та ще й з перебитою ногою. Коли вийшов я на подвіря, то впав у сніг і половз до саду, а звідти до недалекого лісу, де піднявшися на ноги, пішов просто перед собою.
Це було о годині 18–19 дня 20 листопада 1921 року.
Другого дня о 9 годині всіх полонених було присуджено до кари ка горло, що й було виконано там же, в Базарі, 21 листопада о годині 11.
14 квітня 1931 року.
