там до 1-ої години, зїли обід, зібрали біля 20 підвід і харчів від селян, які довідавшися, що ми українці, наввипередки носили нам хліб. Знову вислані наперед, ми біля 2 години прибули до с. Лісовод, де на вулиці спіткали 5 озброєних (місцева команда міліції). Довідавшися від них, що в селі є комісар із своїми посіпаками, їдемо туди. Незабаром розстріляли комісара та його прибічників, а решту, відібравши від них зброю, випустили. Тим часом до села вїхала тачанка з двома цивільними, запряжена парою добрих коней. Довідавшися, що це совітські службовці з цукроварні, ми запропонували їм злазити з тачанки. Обурені, показували вони ріжні совітські документи і тільки під загрозою розстрілу — пішли. Відділ минув село, не заходячи до нього, і ми мусили його наздоганяти. На тачанці зараз же став кулемет. За селом сліткали віз із селянами, які повідомили нас, що до с. Кремяної прибув карний відділ у 20–30 людей із кулеметом. Швидко проминули ми 2 кілометри, що відділяли нас від села, й захопили там, по короткому опорі, 24 червоноармійців зі „взводним командіром“ і тачанку з парою добрих коней та кулеметом із достатнім запасом набоїв. Сутеніло, коли підбадьорені першими успіхами, ми з піснями рушили через село Нове Поріччя, оточені цілими громадами селян та дівчат, які з усіх боків виносили хліб і смакощі козакам. Далі через Олексинці, Сутківці й Кадиївку прибули ми біля 22-ої години до Баранівки, де й відпочивали до години 3-ої 28 жовтня. По дорозі до с. Кремяної, їдучи з поручником Липовецьким, яко передовий розїзд, побачили, що впоперек нам минає 12–14 возів із людьми. Затрималися від них у якихось 150 кроках і ясно чули стукіт підвід та гомін людей, але вони нас, очевидно, не помітили. Швидко повернулися ми до підполковника Палія (колона була недалеко позад нас) і по деякому ваганню з його боку (боявся, щоб ми не напоролися на міцнішого ворога, а стративши нас, тратив багато, не маючи більше кінноти) вісім людей навпростець полем рушили за москалями. Підїжджаючи до возів, суто російським наголосом окликнули їх: — Товаріщі, какой часті? Стойтє! — Запитувано й нас. Відповідаючи, лавою підїхали ми до возів, але москалів виявилося значно більше ніж нас — на кожному возі було по 2–3 червоноармійці. Деякі з них, очевидно, щось передчували, бо стали підноситися й витягати підкладені рушниці, а командир їхній навіть дав команду стріляти. Але ми перші вистрілили з револьверів (мав кожний). Тоді червоноармійці почали стрибати з возів і втікати, відстрілюючися. І, може, нам би й не пощастило їх захопити, якби проміж нас не проскочила лава нашої піхоти (це підполковник Палій, боячися за нас, вирядив її за нами) і почала стріляти. По короткій стрільбі було забито 14 червоноармійців, без жадних страт із нашого боку, захоплено кулемета Максіма на тачанці та воза з парою коней, на якому та ще на двох селянських було 30,000 набоїв, і верхового коня з сідлом, якого негайно ж досів козак. Отже, протягом однієї лише доби свого руху відділ здобув уже 73 рушниці, 2 кулемети Максіма, 2 тачанки для своїх кулеметів, військового воза, верхового коня й, найголовніше,
