будівлі є кругом невелике подвіря, разом з будинком огорожене залізними штахетами. На подвірю стояла маленька шопа, в котрій пізнійше складали ми убитих стрільців та большевиків. Передтим поміщався в Духовній Семинарії Татіянівський Шпиталь на кілька соток хорих. Ціле урядження остало ненарушеним, а навіть хорі лежали ще по кімнатах. Остав величезний маґазин білля, накривал, всі хірурґічні прилади, та велика скількість лікарств, а навіть богато припасів живности. Для команди С.С. було се дуже вигідним. Нічого майже не потрібно було уряджувати. В правім крилі будівлі мешкали ще сестри-жалібниці бувшого шпиталю.
Всім старшинам призначено кімнату на першім поверсі. Там містився також шпиталь, уряджений Др. К. Воєвідкою на 150 осіб, для майбутних хорих або ранених стрільців. Команда полку містилася в партері по правім боці. На лівій стороні від входу були стрілецькі маґазини зброї та муніції. Всі разом мали один харч, майже ніхто зі старшин не мешкав приватно в місті. Роблено се з тої причини, щоби старшини і стрілецтво по можности як найбільше зжилися разом. Вже тоді находилися в рядах такі, що підбурювали стрілецтво проти старшин та команди. Впоювали в стрільців, що старшини повинні бути виборними, а не наказними, що вже ті часи минули, коли старшин назначувано з гори. Боротись з тим приходилося всякими способами і то дуже обережно, щоби не звернути проти себе стрілецтва. Рішучо виступити не було можна, бо могло прийти до поважнійшого забурення. Були й такі, котрі зі страху перед большевиками за власну скіру, стояли по стороні большевиків, хотяй ними не були і про большевизм найменшого поняття не мали. Ті осібняки нічого не робили, волочилися цілими днями по місті, любили вбиратися як найелєґантнійше, а вечером оповідали про ріжні страхіття. Що робітники відгрожуються кріваво пімститись на нас за се, що ми контрреволюціонери, білоґвардейці, та що ми боронимо буржуазного уряду Центр. Ради.
Вже тоді йшла в Київі шалена большевицька аґітація. Переходячи вулицями та площами можна було бачити, то тут, то там т. зв. летючі мітінґи. Відбувалися вони так: Ставало двох або трох людців (большевицьких аґітаторів) на котрій небудь вулиці і зачинали голосно спорити межи собою, на яку небудь їм догідну тему. Народ був тоді дуже цікавий на всякі відомости. Сейчас збиралася коло них зацікавлена суперечкою товпа, як також щоби послухати щось нового. Поволі-поволі і слухачі зачинали також межи собою дискусію. Повставав мітінґ. Коли вже було досить кругом слухачів та тих, що спорили, людці, котрі се заподіяли незамітно пропадали, щоби в другім місці розпочати те саме.
