Що дня рано і по полудні сотні виходили на подвіря або за місто на вправи. Мрією старшин було завести залізну свідому дисципліну.
Всі прочували, що незабаром прийде до боїв. Відчував кождий якусь душну невиносиму атмосферу, немов налагодану вибуховими матеріялами. Треба лишень іскорки, щоби наступив вибух.
Найбільша небезпека загрожувала з Печерська та Деміївки, де було найбільше ворожих елєментів. На Печерську був арсенал, з найріжнороднійшими складами зброї та стріловини, легкий до здобуття. Там найбільше збиралося темних та підозрілих чорних духів. Вони почували себе там спокійними та безпечними. На Печерську вже передше приходило до большевицьких виступів, котрі треба було подавляти збройною силою.
Команда С.С. старалася вже від довшого часу перебрати цілу охорону арсеналу та всіх складів у свої руки. Старання однак не довели до нічого. Висші команди вірили більше Богданівцям, ніж Січовим Стрільцям. Вони ще не забули сего, що ми бувші старшини та жовніри австр. армії й опинились тут, як полонені вороги. По друге не хотіли позбуватися місць, із котрих вони могли черпати досить значні користи для себе при тодішних порядках, де не було жадної контролі. Службу на Печерську повнили дальше Богданівці.
Війна України з большевицькою Московщиною була вже в повнім розгарі. Серед невідрадних обставин на молоду укр. державу сунула страшна большевицька навала, а на території України йшли вже сутички та бої між українськими частинами й большевицькими відділами. Большевики звернули особливу увагу на Лівоберіжжя з богатими копальнями вугілля та заліза. Притім там вони легко находили союзників у напливовім робітничім населенню. В Харкові була вже большевицька влада, зложена в більшості з Москалів та Жидів. Московські червоні орди під командою Муравєва і Ремньова, тягнули зі сходу вздовж залізничого пляху Харків–Полтава–Ромадан, і з півночі під командою Антонова через Бахмач–Крути–Ніжин, на Київ.
Невпорядковані відносини, вічна метушня, безнастанні заворушення, загальний вир, найбільше скрайних кличів — ось ґрунт, на якому могла зростати червона ґвардія, грабунки і легка, а до того ще й „ідейна“ нажива.
Большевицькі гармати та штики самі по собі не були страшні. Страшнійшою була большевицька аґітація, що в дальшій перспективі обіцювала рай на землі, а в данім моменті штовхала темні маси на вбивства і грабіжі.
Були се переважно війська зложені з Латишів, Китайців, матрозів, каторжників та всяких злочинців, котрих большевики повипускали з вязниць.
