каззя. Побачити те, що ховає за своїми сніжними хребтами Кавказ. До цього готуюся і я, і мої товариші по вагону, плянуючи, що ми будемо робити там, як розподілимо свої сили, щоби найкраще обслужити декаду, найбільше зробити, і найкраще познайомитися з життям закавказьких народів. Рівно через добу наш поїзд був уже на станції Мінеральні Води. Ми вже доїхали до північного склону Кавказу і розмови про плян та розподіл роботи пожвавлювались, а цікавість у всіх щодалі то більше загорялась.
Долинами Даґестану
Немає нічого гіршого як писати вражіння про якусь країну з вікна вагону та ще й швидкого поїзду. Це, звичайно, найгірший прийом писання подорожної літератури. Але, хай простять мені читачі, я вимущений покищо покористуватися навіть і цим прийомом, щоби записати вражіння з самої дороги.
Наш поїзд швидко біжить рівниною північно-кавказького краю. Проїхавши врожайні степи, він біжить просторими підгірськими рівнинами, випаленими сонцем. Рівнини ці нудні, незасіяні і рідко заселені. Гаряче сонце палить їх нещадно. Тут, то там промелькають великі стада рогатої худоби, коней та овець. Що ближче до населених місцевостей, то частіше зустрічаються засіяні хлібом поля. Жнива в повному розгарі, але цих жнив тут не багато видно бо в більшості степи ще мабуть ніколи не орані. Тут, то там котиться степовою доріжкою двоколка, а на ній збита з дошок коробка, або просто виплетений кіш з лозини. В такій
