Біля догасаючої ватри сидїв Іван мовчки і покурюючи люльку, роздумував над своєю пригодою з козаками та тїшив ся їх товариством. Він пізнав ось вже тих, що з ними мав добувати майно, промишляючи козацьким хлїбом. Значило се, нападати на татарські та турецькі оселї, ходити на море, на побережа Чорного моря, визволяти рабів з бісурманських рук та мстити ся за тяжкі кривди, наношені Українї поганами. Після тодїшного звичаю, кожде військо живило ся у ворожім краю добичею і тому грабило усе, що лиш запопало. Тому і Іван надїяв ся відложити гріш, потрібний на купно невеликого господарства в Коршунівцї. Він надїяв ся, що Запорожцї вчинять знов похід на Чорне море, а і він при сїй нагодї або обловить ся, або і головою наложить. Але се друге було йому байдуже. Раз мати родила — думав собі молодий козак — раз і помирати треба. От так то сидячи роздумував він, а потім почав поволи згадувати сї давні хвилї, коли стрічав ся з Катрусею у лїсї або біля води а часом навіть і у поповім садку, коли старого попа не було дома. І всїми силами відпихав від себе гадку, щоб вона могла дістати ся Татарам.
— Відки їм тут взяти ся? сеж земля козацька, хиба одинцем Татарин просмикне ся — думав він — більшого віддїлу непропустили би козаки. Видко старий Танас прибільшує небезпеку, щоби нас молодих перепудити.
І всею душею віддав ся Іван своїм споминали про минуле та мріям про будуччину. Не бачив він, як на сїрім тлї неба підняла ся понад могилою чорна голова у острокінчастій шапцї. За нею підняло ся ще де-
