біля погаслої ватри і заснув, бо знав, що Татари не скоро тут покажуть ся зі страху перед козацькою пімстою.
Слїдуючої днини встав і глянув довкола, а відтак засумувавшись ще дужше, став ладити ся до дальшої дороги. Картина, яку осьвітило сходяче сонце, була єму добре звісна. Нераз уже доводило ся єму бачити трупи козаків серед Дикого Поля. Нераз Татари або ушкали нападуть бувало необережного вартівника або ловця та вбють, а обдерши до нага, лишать на поталу крукам та вовкам. Так і тепер лежали коло спопелїлої ватри два трупи мужів, що поклали тут нїзащо свої буйні голови. Потоптана та поломана трава сьвідчила про завзяту борбу, а одїж, що була ще на козаках, вказувала, що Татарам було чогось дуже спішно. Може бути, що вони і бояли ся, що сей пятий, якого вони не могли найти, збере инших козаків та дожене утїкаючих з добичею та бранцями опришків. Але Танас не мав спромоги се учинити. Довкола не було нї одного села, анї навіть хутора. Нїхто туди не їздив на Сїч, кождий держав ся радше шляху, що ішов поуз Днїпра на Запороже. Старий не мав навіть нї часу нї потрібних знарядів, щоби поховати обох мерцїв, та охоронити їх від вовчих зубів. Він нарізав лише очерету та накидав його великою купою на обох мерцїв, щоб їх хоч на якийсь час сховати, бо надїяв ся, що стріне ще декого, хто буде мати час і спромогу віддати нещасним козацьким головам послїдну прислугу. Відтак забрав свою збрую та пішки пустив ся здовж Базавлуцького потока на Сїч, що находила ся тодї на острові Томаківцї. Він ішов мало не цїлий день. Потік в міру віддаленя від жерела більшав та ширшав, бо з правої та лївої сторони вливало ся у нього чимало менших та більших потоків. Русло
