— Станути! кликнув гетьман і підняв шапку. Всї човни здержали ся у походї.
— У нас мало мяса! сказав гетьман. Нехай з кождого човна хоч трох козаків з луками пійде на лови. Окружіть місце, де буйволи показали ся, але не бийте богато. Тільки лише, щоби стало на чотири рази. А всї прочі шабаш (відпочинок) до вечера.
Козаки послухали, але не дуже радо. Їм спішно було напасти на городи невірних та пімстити люті кривди царода. Ще нїякий гетьман не ходив на лови перед морською виправою. Однак нїхто не перечив. Всї чайки пристали до берега та поховали ся в очеретї наче дикі птицї. Нїхто не бувби догадав ся, що тут недалеко є чотири тисячі війська.
Козаки нарізали очерету та полягали спати, накривши ся від дощу хто чим мав. Вкоротцї затихло усе, лише вартові козаки обходили табор довкола та наслухували, чи не вертають ловцї. Але місто них почули у віддали тупіт коня. Вправне їх ухо пізнало вскорі, що се лише один кінь і тому нїхто не будив сплячих. Лише сам гетьман, Дорошенко, Танас та кількох инших дожидали їздця та велїли вартовим його зловити. Вартові пішли і за хвилю почули ся у віддали оклики. Але сейчас можна було пізнати, що се крики радісного повитаня. Вартові вернули ведучи з собою обдертого та змарнїлого молодця.
— Грицьку! се ти? кинув ся до нього Танас. Де Іван Куценький? Кажи бо!
— Хто се? спитав гетьман.
Танас оповів.
— Ну, то ходи товаришу! сказав ласкаво Сагайдачний, попоїдж та розкажи нам свої пригоди.
Грицько оповів, що з ними дїяло ся за весь сей
