Остерігаючи українське громадянство в друге перед акціями т. зв. „гетьманського центру“, згуртованого біля особи п. Павла Скоропадського, якого органом у Галичині є львівський журнальчик „Хліборобський Шлях“, Брацтво Українських Клясократів-Монархістів, Гетьманців, пятнує отсим повне перфідії, систематичне знеславлюваня особи бл. п. Вячеслава Липинського публікаціями т. зв. „гетьманського центру“ в Берліні та споріднених йому кругів львівської „Нової Зорі“. Брацтво У. К. М. Г. пятнує дальше зловживання ідеольоґічних творів бл. п. Вячеслава Липинського, практиковане обома вище згаданими ґрупами для оправданя їхніх — державній Ідеї бл. п. Вячеслава Липинського прямо суперечних — заходів, які нищать всяку державну тенденцію на Західній Україні особистим опортунізмом і отвертою або скритою угодовщиною.
Ще за життя бл. п. Вячеслава Липинського, який, стоячи на сторожі ідейности гетьманського руху, вважав внутрішне переродженя українського громадянства за передумову будучої державности України і тим не допускав до переміни гетьманського руху в „практичну“ У. Н. Р.-івщину, сполучилися вище згадані круги, щоби усунути бл. п. Вячеслава Липинського від політичного життя, бо Він стояв на перешкоді їхньому шуканю чужих протекцій для „української справи“. Т. зв. „гетьманський центр“ проголосив Його божевільним, а „Нова Зоря“ закидувала Йому заробітки на ідеї. Ці клевети і інші явні і потаємні махінації цинічно топтали всі засади моралі і систематично вкорочували Його вік.
Тепер, по смерти бл. п. Вячеслава Липинського, ці самі „практики“-циніки намагаються знівечити твір, якому було посвячене Його життя. Під маскою облудних славословій „памяти Липинського“ вони руйнують живий образ Покійного „відкриваням“ Його „людських слабостей“, щоб на цій підставі розділити в Його творах „здорового і великого Липинського“ від „хорого, нетерпеливого і малого“ і проголосити „добрим“ у Його творах все те, що тим кругам підходить як „ідеольоґічний“ придаток для їхніх безідейних заходів, а „хорою фантазією“ все те, що ці заходи зясовує такими, якими вони в дійсности є: симптомами морального і політичного розкладу.
У вірі, що серед українського громадянства, яке так богато завдячує бл. п. Вячеславови Липинському, знайдеться живий
