народного життя являється як історичний пережиток. Коли ввесь український народ об"єднався в один державний організм, то і його церква мусить об"єднатися в одну церкву — в свою рідну, незалежну від чужинецької кормиги, в православну, що є церквою наших батьків. Цей ідеал знаходив признання у свідоміших кругах нашого народу вже за Польщі.
На жаль, наші єпископи не зорієнтувались ні в політичній, ні в церковній нововитвореній ситуації, і хвиля життя перейшла їм понад голови, а ми лишились наче на розбитому кораблі.
Наша церква опинилася в стані безвластя та дезорганізації. Це болюче відбивається на церковному нашому житті; довший час воно так не могло б бути. Тому ми, підписані, чільні представники з наших трьох єпархій, рішилися вивести нашу Церкву з стану анархії в стан консолідації для перетворення її в Православну Церкву і просимо одобрити цей наш почин.
А саме, ми постановили очолювати "Ініціативну групу греко-католицької церкви по возз’єднанню з православною церквою".
Психологія релігії — дуже делікатної натури, тому годі думати про моментальне перетворення нашої уніатської церкви в православну. На це треба часу, щоб зберегти честь священиків, щоб священиків переконати і перевиховати, вірних успокоїти і приготувати і т. ін.
Ініціативна група, яка вже має більше однодумців у всіх трьох наших єпархіях, хоче приступити до реєстрації своїх однодумців, до видання відповідних книжок /вони у нас уже давніше, ще за Польщі, зладжені/ і взагалі так повести діло, щоб було якнайменше борні і тертя /бо жертви в такій акції обтяжують
