одної відваги було мало. Не було одного спільго пляну нападу, спільного кермуваня. Лише салдати ґвардиії знали дисциплїну; народ ішов тільки за своєю відвагою. Через се обложені втратили тільки одного з своїх людей, коли у облягаючих було вже 88 ранених та 83 вбитих.
Але сама доля була проти Бастилїї. Почуваючи несправедливість свойого дїла командант її тяжко вагував ся. „Треба піддати ся“, казали йому інвалїди, з котрих складалась частина обложеного в Бастилїї війська. „Треба відбивати ся“, говорили швайцарцї[1], з котрих складалась друга частина ґарнїзону. А він ходив хвилинами похмурий, хвилинами розлютований, або знов зупиняв ся, щоб прислухатись до криків юрби, не рішаючись нї піддатись нї далї упирать ся.
Вкінцї він наважив ся вбити себе, зірвавши Бастилїю, а з нею і усе передмістя св. Антона. Схоповши запалений ґніт, він пішов до порохового складу… Ще трохи і усьому був би кінець. Але його спинили два офіцири, вони приставили штики до його грудий. Він відсту-
- ↑ Швайцарцї служили в наймах у війську колишнїх французьких королїв.
