одкинув брови, застиг, як напруженість, — руки холодно тримали рушницю.
— Ш-ш, — нишком проказав агент, щоб розбити ніяковість. — Ідемо праворуч до берега.
— Ото, — знову знітився бородатий, коли вдруге прошепотів голос вже ближче.
— Стій, — тихо вимовили всі разом. Крім того голосу почувся инший грубий, глузливий сміх. Регіт божевільного, що одного разу мені доводилося чути не уразив тоді так, як цей сміх. За ним ледве можна було розібрати кепкливі слова:
— Земля і воля? Наївся землі? Братимеш?
— Ми хутчіше підійшли й стали за дубом. Я побачив перший дві постаті, що стояли близько одна біля одної. Біля їхніх ніг, на землі, що вже затягалася молочною парою туману, лежало щось чорне й довге. Я показав рукою агенту.
— Вдруге не схоче, — промовив той, що стояв ліворуч. Потім, підійнявши ногу, він із силою ударив у чорну довгу пляму, що лежала на землі. — Кончився вже, мовчить.
Ми з бородатим хотіли вискочити з-за дерева, але нас затримав агент.
Люди, що скидалися дужче на звірів, скинувши ґвинтовки на плече, понесли забитого до річки. Ми вискочили з-за берега. Бородатий хутко випередив мене. Мені здалось, що в його очах прогриміли блискавиці. Він так несподівано підбіг, що його дядьки не побачили, і також несподівано вдарив переднього прикладом під коліно. Той упав. Забитий,
