Ця сторінка вичитана
Нижчий ввесь час бігав своїми круглими очима по нас. І коли агент підніс вище револьвер, він упав навколюшки, як раб, оббризкавши всіх нас огидою.
— Помилуйте! — розпачливо і без тіни облуди крикнув він.
— Я вас не судитиму й не милуватиму.
— Та на їх і суду не треба. Їх мало і вбити за Андрія, сердито протяг бородатий.
— А ви знаєте покійного? — запитав я.
— Та він головою був, землю ділив, — неохоче суворо, відповів бородатий.
Ліс стояв мовчазний і дерево ховалось одне за одне, як злочинці.
 |
|
