чить, його смерти! І гнучи в собі окрик, вона полетїла в ярок.
— Ти мене шукала? — спитав він.
— Так, — відповіла вона, сама не знаючи, що каже.
— Що-ж стало ся?
Вона похилила очи, бубонячи:
— Нїчого, нїчого! Я була неспокійна за тебе, бажала побачити тебе.
Успокоївшись він пояснив їй, що не хотїв утїкати далеко, боячись за них. Ті розбійники Прусаки готові мстити ся на старцях і дївчатах. Ну, та слава Богу, все пішло добре — і сьміючись додав:
— Наше вінчанє відложене на тиждень, тай тілько всього.
Але бачучи, що вона сама не своя, знов насупив ся:
— Що з тобою? Ти щось скриваєш передо мною?
— Нї, їй Богу, нї! Я швидко бігла і задихалась.
Він поцїлував її і сказав, що небезпечно їм довше розмовляти; треба йому забирати ся з сього ярка і йти дальше в лїс. Але вона зупинила його. Вона вся дрожала.
— Послухай, краще лиши ся… Нїхто тебе не шукає, ти не боїш ся?
