По обох боках дороги, по всїх усюдах здавало ся Ет'єнови, що пізнає якогось товариша то під збіжем, то під живоплотом, то під деревиною. Тепер уже сонце стояло високо на небі в повній своїй славі і огрівало відмолоднїлу землю; аз його проміня родило ся житє, виноград випускав зелене листє, поля вкривали ся зеленою травою. На кождій деревинї видовжували ся пупівки та ждали лише потрібної скількости тепла і сьвітла, щоб розцвисти ся. А товариші стукали все ще, чим раз виразнїйше, немов би наближали ся до поверхнї землї. Вся ся безмежна рівнина була наче черево землї; воно наповняло ся, грубшало, бо в його нутрі дозрівали люди, дозрівала чорна армія местників, що росла для жнива будучого віку. Треба лише, щоб та армія дозріла, а тодї вона пробє сю землю і затрясе нею до самих основ.
