„малороси”, а то таки й москалі) вже могли дістати цікаву книжку, свіжий український часопис.
Утворилася колеґія для видавання й місцевого українського часопису. І так повстав „Дніпро”, незалежний український тижневик.
Шкільні справи взяв у свої руки Свирид Остріжка, ставши головою шкільного комітету.
Тяжке завдання!
Це — не село, де кожна мала дитина говорить прегарною українською мовою, ще не зіпсутою московською школою. В місті матерня мова інтеліґенції, — московська, а міщанства й робітництва — в кращому випадку жахлива мішанина.
Отже до створення української школи треба було братися обережно, найперше підготовивши для неї ґрунт.
Шкільний комітет і почав творити цей ґрунт, заснувавши кільканадцять дитячих садків. Ці „найменші” й створили перші кадри для українських початкових шкіл.
Щонеділі діти з усіх українських дитячих садків походом, із своїми національними прапорами, переходили містом і збиралися в „Педаґоґічному Музеї” („Авдиторії”, як його називали; він тепер став осідком українського театру, бо мав відповідну салю і сцену; мійський же театр все ще знаходився в руках москалів!)
Тут шкільний комітет уладжував для дітвори т. зв. „літературні ранки”, з музичною, драматичною й літературною програмою. Мистецькі взірці подавали дітям дорослі артисти своїм виконанням. Діти ж своїми черговими виступами демонстрували ступінь українізації, а взагалі набиралися тут рідного духу й знання.
