Перейти до вмісту

Сторінка:З вершин і низин. Збірник поезій Івана Франка. 1893.djvu/102

Матеріал з Вікіджерел
Цю сторінку схвалено


Щож, коли гляджу на тебе
І не можу не глядіти,
І люблю тебе! Кудиж те
Серце діти?

Усміх твій неначе сонце
Листє покріпля зелене,
А зйідає штучну краску —
Смій ся з мене!

Я не надіюсь нічого,
Але як бажаня сперти?
Не бажать житя живому,
Тілько смерти?

Жиймо! Кожде своім шляхом
Йдім, куди судьба провадить.
Здиблемось колись, то добре,
А як ні — кому се вадить?

 


X.
 

Безмежнеє поле в сніжному завою,
Ох дай міні о́бширу й волі!
Я сам серед тебе, лиш кінь підомною,
І в серці нестерпніі болі.

Неси-ж мене коню по чистому полю,
Як вихор, що тутка гуляє,
А чень утечу я від лютого болю,
Що серце міні розриває.

 


XI.
 

Як на вулиці зустрінеш,
То мене минаєш ти.
Добре робиш! Спільним шля́хом
Не судилось нам іти.