Сторінка:З вершин і низин. Збірник поезій Івана Франка. 1893.djvu/13

Матеріал з Вікіджерел
Цю сторінку схвалено
ГИМН.
Замісць пролога.

Вічний революцйонер —
Дух, що тіло рве до бою,
Рве за поступ, щастє й волю, —
Він жиє, він ще не вмер.
Ні попівськіі тортури,
Ні арештів царських мури,
Ані війська муштровані,
Ні гармати лаштовані,
Ні шпіонів ремесло
В гріб єго ще не звело.

Він не вмер, він ще жиє!
Хоч від тисяч літ родив ся,
То аж вчора розповив ся
І о власній силі йде! —
І простує ся, міцніє,
І спішить туди, де дніє…
Словом сильним, мов трубою
Міліони зве з собою, —
Міліони радо йдуть,
Бож се голос духа чуть.

Голос духа чути скрізь:
По курних хатах мужицьких,
По варстатах ремісницьких,
По місцях недолі й сліз.
І де тілько він роздасть ся,
Гинуть сльози й сум нещастя,