Припав задаром мій вік молодий,
І більше вже не верне.“
21—28 серпня. 1889.
Онучкарський заробіток,
Звісно, хліб то не масний:
Ходиш, бродиш, мокнеш, мерзнеш
Як той пес, за гріш марний —
А згадати якось любо,
Йій же Богу! Поле, ліс,
Ріжні села, ріжні люде…
І де тілько Бог мя ніс!
І якого тілько дива
Між людьми я наглядівсь!
Правда, і добро траплялось,
Та сліз, горя, кривди більш.
Серед сутолоки тоі
Наче зорі ті ясні́,
Так дві постаті жидівські
Споминаються міні.
Ви видали, як з криниці
Полевоі косарі
Літом воду пють, всім тілом
Ниць припавши до землі —
Так оба моі знайомі
В праці, з потом на чолі,
Черпали житє й здоровлє
З мами нашоі землі.
Кривди людськоі ніколи
Не прилип до них окрух,
А від них у мир добро йшло,
Мов вода з нори на луг.
Край наш бідний, люд наш темний
У біді затверд, окріп,
Ще й смієсь чужому горю,
Брату з горла видре хліб.
