Сторінка:З вершин і низин. Збірник поезій Івана Франка. 1893.djvu/288

І подумав: „Треба взяти
Серце в жменю, перше стать
Богачем, тоді і бідних
Буду мав чим спомагать.“
І що мислиш? Архи-жидом
Він на десять літ зробивсь,
Шахрував панів, маєтку
На купецтві доробивсь.
Торгував дровами, сіном,
Брав достави військові,
Сплави сплавлював до Гданська,
Наші сукна краєві
До Румуніі возив він…
Аж прийшли тісні роки —
Все покинув, взявсь до хліба,
Кукурузи і муки
Достарчав для трьох повітів,
Бідним даром роздавав,
Заложив свою пекарню…
Словом, він уратував
Не одну родину хлопську
І жидівську від біди.
Знаєш, як прийшли вибори
В сорок осьмім, то жиди
І хлопи́ єго хотіли
Послом в Відень обібрать,
Та пани й попи йіх тілько
Закричали… Що й казать,
Як усі єго любили,
Хоч був острий на язик!
Він нераз до мене мовив:
„Я б отак як ти не звик
Хлопом жити і коритись!
Гнеть міні б в арешті буть!
Знаєш, як тоді я бачив,
Як пан жінку копнув в грудь,
То вся кров у мні скіпіла
І над вухом мов оса
Забреніло… Будь молодший,
Я б прибив єго як пса!
Ні, не жить міні з тобою!
Не для мене тихий рай!“