Тихенько зорі моргають іскристі…
Зірниці промінь мов дитя хлюпочесь
В хрустальних водах; голіі, безлисті
Нависли лози — йім заснути хочесь.
На дні перловім щука спить спокійно,
Ліниво зіви шевелить кроваві,
І рак з нори виповзує повільно.
І в серці людськім зорі золотаві
Михтять, та й щука лютая дрімає,
І заздрість острі щипці виставляє.
1881.
Паде до долу листє з деревини,
Паде невпинно, чутно, сумовито,
Мов сльози мами, що на гріб дитини
Прийшла і плаче, шепчучи молитов.
Осики лист кровавий із гилини
Паде, немов ножем його пробито;
Жалібно жовте листє березини
Здаєть ся шепче: Літо, де ти, літо!
Лиш дуб могучий, жолудьми богатий,
Спокійно в темну, зимну даль глядить, —
Таж він не дармо тепле літо втратив!
Най вяне листє, най метіль гудить,
Се сил єго не зможе підірвати,
А плід єго приймесь і буде жить.
1881.
