І вбогі жилиб ми, понурі як мари,
Якби не поезіі дивніі чари.
Вона ті профілі хапа на лету,
Дає йім безсмертне житє, теплоту;
Всі маски свобідно вона відхиляє,
І в душах, мов в книзі вигідно читає.
Укритеє щастє, мов мати дитину
Вона обгортає у теплу ряднину.
Незриміі сльози, що плаче душа,
Вона поцілуєм своім осуша.
30 марта — 1 апр. 1893.
