Сторінка:З вершин і низин. Збірник поезій Івана Франка. 1893.djvu/94

Чом так покірно, так тихо, так прямо ти
Йдеш, куди серце веде,
Йдеш не на роскоші, йдеш, хоч виразно ти
Бачиш там горе бліде?

Чом не навчилась ти ніжностей, хитростей,
Підлостей світських жінок,
Чом ти закинула мову йіх, клятви йіх,
Пута звичаів, думок?

Чом ти йім совість і серце поставила
Перед фальшивим лицем:
Хочеш, отверто, свобідно те діяти,
Що вони діють тихцем.
5 апр. 1880.

 

---

XII. Гриць Турчин.^[1]

Муштруй ся, ре́круте небоже,
Слізми оружє обливай!
Хились, корись, а тілько, брате,
Оружя з рук не випускай.

Учись владати ним, учи ся
Стріляти цільно і в лице
Безстрашно смерти заглядати:
Важкого бою час іде.

Прийдесь за правду твердо стати
Хлоп в хлопа і плече в плече́,
Прийдесь на ворога стріляти
І кров рікою потече.

На віковічную неволю,
Пониженє і гнет твердий,
На зло, що наче гадь несита
Ссе кров із людськости грудий

1. Герой вірші про рекрутське житє (Молот, стор. 1—8), написаноі селянином Романом Гудзманом.